Практичний психолог.

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

УЧНЯМ:

Коли не подобається моя зовнішність?

Стати сильнішим і красивим можна. Подивись уважно на себе і оточуючий світ. Кожного дня ти бачиш себе в дзеркалі. Щось тобі подобається в своєму відображенні, а щось хотілось би змінити.

Багатьом підліткам може не подобатись їхнє обличчя, волосся, голос, фігура та ін. Досить рідко можна взагалі знайти людину, яка повністю задоволена своєю зовнішністю.

Тобі може бути незручно від своєї зовнішності, але, повір, оточуючі звертають на це набагато менше уваги, аніж ти думаєш. Зовнішність, проблема ваги, швидкий або повільний ріст - все це може стати серйозними випробуваннями в юнацькі роки. Але з часом більшість із цих проблем зникне. І багатьом доведеться змиритись з тим, що хтось може бути кращим. В твоїх силах вміти залишатися завжди самим собою і показати себе виграшно. Тому важливо в розумній мірі цікавитись своєю зовнішністю. Те що може не подобатись тобі, може подобатись іншим і викликати у них захоплення, а навіть і заздрість.

Нічого не заважає твоєму волоссю, обличчю, рукам і нігтям бути завжди чистими. Білі зуби, здорові, рожеві ясна зроблять твою посмішку більш привабливою. Правильне харчування і фізичні вправи допоможуть тобі слідкувати за вагою.

Крім того завжди можна підібрати фасон одягу і стильну зачіску, які зможуть підкреслити переваги твоєї зовнішності і приховати недоліки. Додай зусилля й фантазію і твоя зовнішність зможе вигідно змінитися.

Не забувай про те, що кіно і телепередачі, красиві жінки і «накачані чоловіки» - все це реклама. Саме вони - виробники і рекламодавці, що отримують великі прибутки втискають нас в певні рамки «краси». їм вигідно, щоб ми купували дорогу косметику для тіла і сиділи на «модних» дієтах. Перед тим як вийти на подіум чи з'явитись на обкладинці журналу над фотомоделлю чи моделлю працює ціла група візажистів, стилістів і косметологів. Далеко не всі виглядають як супермоделі.

Пам'ятай! Нікому не дозволяй втиснути себе в чиїсь рамки. Будь по своєму красивим!

Стань перед дзеркалом зараз і заглянь собі в очі. Чи симпатичні вони? Що ти в них побачив?

Веселі смішинки, чи смуток, чи ще щось, що не можна передати словами?

Згадай які очі у твоїх друзів, у однолітків? Чому одні очі тобі подобаються, вони тебе притягують, тобі хочеться познайомитись з цією людиною, а інші, навпаки, відштовхують. Буває й так, що хтось має красиве тіло, обличчя, а погляд - неприємний. Чи захочеться тобі з ним подружитись?

Крім того, подумай - більшість твоїх друзів мають прекрасні якості і ти навіть не думаєш про те, як вони виглядають. І ти також маєш чесноти, які здатні затьмарити будь-які фізичні недоліки - і реальні, і надумані.

Як удосконалити свою увагу

1. Якщо ти неуважний, це означає, що твоя увага спрямована на щось інше. Визнач її об’єкт. Подолай суперника. Спрямуй силу уваги, куди слід.

2. Увага є і умовою, і результатом твоєї діяльності.

3. Якщо ти уважний – засвоїш матеріал, є концентрація уваги потребує твоїх свідомих дій.

4. Готуй все необхідне до початку уроку. Твоя організованість сконцентрує твою увагу.

5. Ти повинен ставити своїй увазі чіткі завдання: на що саме вона має бути спрямована.

6. Оскільки при втомі керування увагою погіршується, для її відновлення потрібно вчасно відпочивати, займатися автотренінгом, використовувати спеціальні вправи.

7. Використовуй здатність незвично привертати увагу. Уявляй звичайне як не звичай (наприклад, ти інопланетянин і сидиш на уроці землян).

8. Під час виконання завдання час від часу запитуй себе: «Про що я думаю?».

9. Якщо ти виявив, що твоя увага розсіюється, достатньо буває одного цього запитання. Якщо не допомогло – зміні положення тіла, або почитай вголос, підсилюючи чи зменшуючи силу звуку.

10.Зосередженню уваги допоможуть і прості запитання, які ти можеш ставити собі час від часу: «На яке запитання щойно відповідав однокласник?», «Яке запитання щойно поставив учитель?».

11.Якщо ти не зміг зосередитися на виконанні завдання – просто повтори його, можна вголос.

12.Структуруй матеріал конспекту, підручника (створюй таблиці, схеми тощо). Тоді обсяг уваги збільшується.

13.Намагайся набути максимальну кількість навчальних навичок, вони здійснюються без участі уваги. Вона потрібна тобі для нового, цікавого, важливого.

14.Перевіряйте з сусідом по парті роботи один одного, це сприяє розвитку уваги.

15.Щоб привернути свою увагу до матеріалу уроку, знаходь те, чим він пов'язаний з твоїм досвідом, інтересами.

16.Більше працюй з підручниками, оскільки це тренує увагу.

17.Не поспішай при зміні видів роботи. Зважай на те, що внаслідок неповного, незавершеного переключення уваги можуть виникати помилки.

18.Не намагайся робити багато справ одночасно, бо частий перехід від однієї діяльності до іншої зменшує увагу.

19.Враховуй, що ступень і обсяг уваги пов’язані зворотною залежністю – збільшення обсягу елементів, що сприймається, викликає зменшення уваги і навпаки. Тому важливий матеріал повторюй окремо.

20.Вигадай свій власний жест (по коліну плеснути, смикнути себе за вухо…). Коли твоя увага зменшується цей рух м’язів допоможе тобі відновити її концентрацію.

21.Знаходь чинники, які сприяють підсиленню твоєї уваги (легка музика при читанні, відповідне освітлення тощо).

22.Враховуй вплив природних чинників: в дощовий день концентрація уваги зменшується, а отже тобі потрібно приділити більше часу (повторень) для виконання завдань

Рекомендації психолога «Перед олімпіадою»

Перш ніж почати підготовку до олімпіади, варто обладнати місце для занять: забрати зайві речі, зручно розташувати потрібні підручники, посібники, зошити, папір, олівці і т.п. Психологи вважають, що добре ввести в такий інтер’єр для занять жовтий і фіолетовий кольори, оскільки вони підвищують інтелектуальну активність. Не треба переклеювати заради цього шпалери або змінювати штори, досить якоїсь картинки в таких тонах, естампа, що зрештою можна зробити і самому, використовуючи, наприклад, техніку колажу.

Приступаючи до підготовки до олімпіади, корисно складати план.

Для початку добре визначити, хто ви – «сова» чи «жайворонок», і в залежності від цього максимально завантажити ранкові або, напроти, вечірні години.

Складаючи план на кожен день підготовки, необхідно чітко визначити, що саме сьогодні буде вивчатися. Не взагалі: «Небагато позаймаюсь», а що саме сьогодні будете учити, які саме розділи якого предмета.

Звичайно, добре починати – поки не втомився, поки свіжа голова – з самого важкого, з того розділу, що гірший за все. Але буває і так, що знайомитися не хочеться, у голову нічого не йде. Коротше, «немає настрою». У такому випадку корисно почати, навпроти, з того, що знаєте краще, з того матеріалу, що вам найбільше цікавий і приємний. Можливо, поступово справа піде.

Обов’язково варто чергувати роботу і відпочинок, скажімо, 40 хв. занять, потім 10 хв. – перерва. Можна в цей час вимити посуд, полити квіти, зробити зарядку.

Готуючись до олімпіади, не треба прагнути до того, щоб прочитати і запам’ятати напам’ять весь підручник. Корисно повторювати матеріал з питань. Прочитавши питання, спочатку згадаєте й обов’язково коротко запишіть усе, що ви знаєте з цього питання, і лише потім перевірте себе за підручником. Особливу увагу зверніть на підзаголовки чи глави параграфа підручника, на правила і виділений текст. Перевірте правильність дат, основних фактів. Тільки після цього уважно, повільно прочитайте підручник, виділяючи головні думки, - це опорні пункті відповіді.

Наприкінці кожного дня підготовки варто перевірити, як ви засвоїли матеріал: знову коротко запишіть плани всіх питань, які були пророблені в цей день.

Як готувати домашні завдання

Рекомендації учням

1. Активно працюй на уроці: уважно слухай, відповідай на запитання.

2. Став запитання, якщо чогось не зрозумів або з чимось не згодний.

3. Навчися користуватися словниками й довідниками. З'ясуй значення незнайомих слів, знаходь потрібні факти й пояснення, правила, формули в довідниках.

4. Якщо в тебе є комп'ютер, навчися з його допомогою знаходити потрібну інформацію, робити розрахунки за допомогою електронних таблиць тощо.

5. Продумай послідовність виконання завдань з окремих предметів і спробуй визначити, скільки часу тобі знадобиться для виконання кожного завдання.

6. Між уроками роби перерви.

7. Спочатку спробуй зрозуміти матеріал, а потім його запам'ятати.

8. Якщо матеріал, який треба вивчити, великий за обсягом або складний, розбий його на окремі частини й опрацюй кожну частину окремо. Використовуй метод ключових слів. (Ключові слова - найважливіші в кожному абзаці).

9. Не залишай підготовку до доповідей, творів, творчих робіт на останній день, адже це потребує багато часу. Готуйся до них заздалегідь, рівномірно розподіляючи навантаження.

10. Готуючись до усних уроків, використовуй карти, схеми. Вони допоможуть тобі краще зрозуміти й запам'ятати матеріал.

11. Складай план усної відповіді.

12. Перевіряй себе.

Умій володіти собою

1. Пам'ятайте: найкращий спосіб боротьби з душевним неспокоєм - постійна зайнятість.

2. Щоб забути свої напасті, намагайся зробити приємне іншим. Роблячи добро іншим, робиш добро собі.

3. Не намагайся змінювати чи перевиховувати інших. Набагато корисливіше і безпечніше зайнятися самовихованням.

Пам'ятай: кожна людина - така ж яскрава й унікальна індивідуальність, як і ти, приймай її такою, якою вона є. Намагайся знайти в людині позитивні риси, вмій бачити її достоїнства і в стосунках з нею спробуй опиратись саме на ці якості.

4. Май мужність від щирого серця визнавати свої помилки. Уникай зазнайства і дозування.

5. Вчися володіти собою! Гнів, дратівливість, злість спотворюють людину. Егоїзм - джерело багатьох конфліктів. Виховуй в собі терпіння, пам'ятай, що «рана заживає поступово». Не через дрібниці.

6. Будь-яка справа починається з першого кроку! Пам'ятай: перешкоди нам даються задля нашого розвитку.

7. Людина, має необмежені можливості самовдосконалення, причому в усіх галузях СВОЄЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ.

8. Будь толерантною особистістю.

Толерантність ( від лат. Tolerans - терплячий) - терпимість до чужих думок і вірувань.

Агресія (від лат. Aggressio - нападаю) - незаконне застосування сили однією людиною.

Навіщо дітям потрібні шкільні психологи?

Майже у кожній школі є психолог. Але деякі учні про це навіть і не знають. А більшість тих, хто знають, все одно до них не ходять, навіть якщо і мають певні проблеми. То навіщо ж тоді все-таки потрібні шкільні психологи?

В деяких школах ставлення дітей до психологів дуже дивне. Особливо це стосується молодших класів. Так, якщо однокласник відвідує психолога, то його починають вважати ненормальним, божевільним, дражнити психом. Це тому, що діти мало обізнані у тому, чим займаються психологи, тому і видумують різноманітні міфи

В чому полягає робота шкільного психолога та які її особливості?

Шкільні психологи відносяться до групи психологів-педіатрів. Але, на відміну від самих педіатрів, вони не займаються лікуванням дітей. Вони існують в основному для того, щоб вислухати проблему, дати пораду. Чи помічали ви, що коли комусь викажеш свої тривоги, то одразу й легше стає на душі. Для деяких роль “жилетки”, у яку можна виплакатись, виконують друзі чи батьки. Але ж бувають такі ситуації, що соромно або незручно розповісти мамі, а подруга потрібної поради не дасть, адже сама не має життєвого досвіду. В таких випадках допомагає психолог. Він у жодному разі не має права розголошувати інформацію, яку розповів учень. Лише у крайньому випадку може поговорити з батьками.

Також шкільні психологи багато проводять різних досліджень. Крім цього, в деяких школах вони ведуть факультативи з психології та виступають кураторами курсових робіт та МАН. Досить багато дітей у наших школах цікавить дослідження тем з психології, адже вони пишуть у своїх роботах саме про ті проблеми, які цікавлять власне їх самих. Це дозволяє їм краще розібратися у своїх проблемах та знайти шляхи їх вирішення.

Які проблеми зараз найбільше турбують дітей та підлітків?

В основному це ситуації пов’язані з проблемами у сім’ї та стосунками з однолітками. Конфлікти, непорозуміння - різне у житті буває. Але ті, хто звертався по допомогу, обов’язково знаходили вихід із складного становища. А часто навіть буває, що після візиту до психолога проблема вже не здавалась такою страшною, адже просто розповівши її, дитина починала краще розбиратись у ситуації та переставала переживати через, як виявлялося, дрібниці.

В яких випадках треба, не боячись, йти просити допомоги у психолога?

Не переживай, якщо відчуваєш, що починаєш заплутуватись у ситуації. Лише людина, яка об’єктивно зможе оцінити твоє становище, допоможе тобі розібратися. Не потрібно виношувати проблему в собі, це ні до чого хорошого зазвичай не призводить. Це лише може спричинити душевну травму та виникнення комплексів.

Як здолати хвилювання перед тестуванням, контрольною роботою, підсумковою атестацією?

Перед початком уроку:

• Готуйтеся!

• Ретельно вивчайте матеріал.

• Не бійтеся наближення тестування, контрольної роботи, підсумкової атестації.

• Сприймайте це як можливість показати обширність своїх знань і отримати винагороду за виконану вами роботу.

• Потрібно добре виспатися в ніч перед тестуванням, контрольною роботою, підсумковою атестацією.

• Відведіть собі час із запасом, особливо для справ, які треба виконати перед тестуванням, контрольною роботою, підсумковою атестацією і приходьте на урок незадовго до початку.

• Розслабтеся перед тестом, контрольною роботою, підсумковою атестацією.

• Не прагніть повторити весь матеріал в останню хвилину.

• Не приходьте на урок з порожнім шлунком.

• Візьміть цукерку або що-небудь інше, щоб не думати про тест, контрольну роботу, підсумкову атестацію, не хвилюйтеся.

Під час уроку:

• Уважно прочитайте завдання.

• Розподіліть час на виконання завдання.

• Сядьте зручно.

• Якщо ви не знаєте відповіді, пропустіть це питання і приступайте до наступного.

• Не панікуйте, коли всі починають здавати свої роботи. Ті, хто першим виконав завдання, не отримають за це додаткових балів

ВЧИТЕЛЯМ:

Рекомендації вчителям, щодо підтримки дисципліни в класі

Дисципліна – це умова, засоби й результат виховання, вона потребує зустрічних зусиль. Головною умовою дисциплінованої поведінки учнів є доброзичливі відносини між учителями і дітьми.

Необхідно враховувати що дисципліну в класі обумовлюють раніше нагромаджений досвід поведінки учнів, організованість класу, ставлення до навчання, предмета, вчителя, дотримання єдиних вимог до учня всіма вчителями, які працюють у класі, загального порядку умов і традицій даної школи.

При роботі в класі і для підтримання дисципліни необхідно враховувати наступні правила:

1. Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому стимулюйте їхню активність.

2. Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування.

3. Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний оптимістичний настрій у класі.

4. Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не допускайте перевтоми учнів.

5. Надавайте учням можливість частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою і поведінки.

6. Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали можливість відчути себе лідерами.

7. Не принижуйте учнів, не припускайте образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.

8. Будьте привітними.

9. Не виявляйте антипатій до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями.

10. Не припускайте появи „любимчиків”, це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі.

11. Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими.

12. Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель.

13. Підтримуйте контакт з учнями поза уроками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах.

Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку, але не сподівайтеся, що вони вирішать проблему з дисципліною в класі. Виявляйте коректність у взаєминах з батьками. Постійна негативна інформація, скарги псують відносини, викликають недовіру до вчителя, його можливостей, здібностей навчати й виховувати дітей.

БАТЬКАМ

Поради батькам, які виховують обдаровану дитину

Найперше - потрібно любити свою дитину. Приймати дитину такою, якою вона є, беручи участь у її розвитку, підтримуючи, а не нав'язуючи свої інтереси, давати дитині можливість вибору. Для розвитку творчого потенціалу, як показали дослідження, необхідна не лише адекватна оцінка сил дитини, але трішки завищена, зазнайкою вона не виросте, зате у неї буде запас сил та впевненість при невдачах, до яких треба готувати змалку.

Батьки повинні бути прикладом, адже дитина свідомо переймає вашу манеру говорити, ходити, працювати, відповідальності за доручену справу. Кожен батько повинен пам'ятати правило: "Не зашкодь!" Адже обдарована дитина більш чутлива, ранима, тому потрібно давати вільний час для того, щоб побути дитині на самоті, поміркувати, пофантазувати. За допомогою тренінгів дати їй можливість глибоко зрозуміти себе та інших. Дорослі часто батьки повинні радитися із психологом щодо виховання обдарованої дитини.

Батьки повинні завжди пам'ятати, що для обдарованої дитини творчість є життєвою необхідністю. Тому дитину потрібно готувати до спостережливості, наполегливості, формувати вміння доводити почату справу до кінця, працелюбність, вимогливість до себе, задоволення від процесу творчості, терпляче ставлення до критики, впевненості при невизначеності, гордості і почуття власної гідності, чулість до аналізу моральних проблем.

Батьки також повинні усвідомлювати, що надзвичайно велика роль у процесі формування особистості обдарованої дитини належить волі. Вольові риси є стрижневими рисами характеру, адже за наявності мети, яку особистість досягає в житті, долаючи перешкоди, є цілеспрямовуючим життя. Цілеспрямовані люди знаходять своє щастя в житті, вони вміють поставити перед собою чітку, реальну мету. Прагнення досягти своєї цілі робить людину рішучою та наполегливою. І.Павлов стверджував, що у вольової людини труднощі лише збільшують бажання реалізувати свою мрію. Вони вміють стримати себе, володіють терпінням, витримкою, вміють контролювати свої почуття за наявності перешкод. Ініціативність і творчість поєднані з наполегливістю, рішучістю та витримкою, допомагають обдарованим дітям самореалізуватися.

Отже, батьки покликані допомогти дитині відкрити її життєве покликання, реалізувати себе як особистість. Вони не мають права втратити обдаровану дитину, бо, втрачаючи талант, обдарування, здібність, вони втрачають майбутнє. Тому батьки повинні бути терплячими, безмежно вірити в дитину, тоді ця дитина виросте хорошою творчою людиною.

Пам'ятка батькам обдарованих дітей

• Створіть безпечну психологічну атмосферу дитині в її пошуках, де вона могла б знайти розраду у разі своїх розчарувань і невдач.

• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.

• Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.

• Залишайте дитину одну і дозволяйте їй, якщо вона бажає, самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.

• Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов'язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.

• Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.

• Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі не зрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій творчий імпульс.

• Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини — терпіння. Вона має навчитися жити в інтелектуальному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.

• Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.

• Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.

Вчіться та навчайте дітей правильно спілкуватись

1. Щоб навчитися правильно говорити, треба навчитися читати і слухати.

2. Читаючи, зосереджено заглиблюйтеся в зміст написаного: намагайтеся побачити, почути, зрозуміти й запам'ятати художні особливості мови, мовні звороти.

3. Збагаченню словникового запасу допоможе спеціальна робота: заведіть словник для запису нових слів, тренуйтеся в їх вимові та використанні, добирайте до них антоніми та синоніми, вивчайте слова, що використовуються в переносному значенні,

4. Намагайся не лише запам'ятати мову оратора, а й прийоми її побудови.

5. Стежте за тим, щоб у розповіді не було слів-паразитів, не використовуйте непотрібних повторів — це збіднює мову.

6. Стежте за побудовою речень, не вживайте складних конструкцій.

7. Щодня читайте вголос по 15—20 хв., усвідомте зміст тексту, поміркуйте, де зробити паузу, поставити наголос, якого емоційного відтінку надати мові.

Ні виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

Посміхайтесь!

Пропонуємо розгадати загадку: «Вона немає ціни. Вона збагачує тих, хто її одержує, не збіднюючи тих, хто її дарує. Вона продовжується одну мить, пам'ять же про неї часто зберігається надовго. Немає таких багатих, які могли б прожити без неї, і немає таких бідних, які б не стали багатші її милістю.

Вона створює щастя в домі, атмосферу доброзичливості у справах і служить паролем для друзів.

Разом з цим її не можна купити, випросити, позичити чи вкрасти, бо вона являє собою таку цінність, яка не принесе ніякої користі, якщо тільки не буде йти від чистого серця».

Так що ж це? Звичайно ж, посмішка! Тож поговоримо про посмішку .

Вчинки красномовніші за слова, а посмішка означає: «Ви мені подобаєтесь. Ви робите мене щасливим. Я радий вас бачити». Я кажу про справжню щиру посмішку - посмішку, сповнену сердечної доброти, що йде з глибини душі, посмішку, яка високо цінується в людських стосунках.

Що можна порадити, якщо ви не відчуваєте бажання посміхатись? Спробуйте змусити себе: якщо ви наодинці, наспівуйте якусь веселу пісеньку, згадуйте приємні хвилини вашого життя, коли ви чудово повеселилися у товариша на іменинах, коли ви добре відповідали біля дошки і одержали заслужену п'ятірку, коли вам посміхнулася дівчина, яка вам симпатична, і погодилася піти з вами в кіно . Поводьтеся так, як ніби ви вже щасливі, і це приведе вас до щастя!

Щоразу, коли виходите з дому, наберіть бадьорого вигляду, високо підніміть голову, ніби вона увінчана короною, дихайте на повні груди, «пийте» сонячне світло, вітайте посмішкою ваших друзів. Намагайтеся зосередитися на думці про те, що вам хотілося б здійснити, намалюйте в своїй уяві образ симпатичної і достойної людини, якою вам хотілося б стати. Підтримуваний вашою думкою, він буде щохвилини перетворювати вас саме в таку особистість!

Посміхайтеся! І люди, зігріті вашою посмішкою, будуть тягнутися до вас!

Посміхайтеся! І ваша посмішка створить щастя у вашому домі, атмосферу доброзичливості в спілкуванні.

Тільки ця посмішка має йти від чистого серця, тоді ви станете багатші з її милості. Адже, якщо ви здатні завжди посміхатися життю, життя завжди посміхнеться вам!

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ

1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, моралізування, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.

2. Уважно вивчайте свою дитину. Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

3. Треба враховувати емоційний стан дитини. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, то чи потрібно додавати негативу, використовуючи покарання? Але водночас треба пам'ятати, що змінити поведінку дитини можна тоді, коли активізується її почуттєва сфера. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина навряд чи захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини виправитися і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.

Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.

8. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

9. Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.

ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ?

Необхідна профілактика. Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям дитини ще до їх здійснення. Для цього потрібно сформувати в дитини прийнятну реакцію на певні обставини, виробити вміння самостійно й адекватно їх оцінювати і відповідно діяти. Краще запобігти, ніж потім карати. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.

Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона всотує все, що їй дають дорослі. Чим буде насичуватися її розум, наповнюватися її душа, залежить переважно від нас — батьків, дорослих.

Напевно, покарання як засіб виховання ще надовго залишиться в нашому житті. Для того, щоб його позбутися назавжди, треба дуже багато змінити в нашому суспільстві, в культурі сімейних взаємин, у системі суспільного виховання.

Золоті правила виховання в сім’ї

1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;

2. Формування системи цінностей та збереження в сім'ї емоційного комфорту;

3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;

4. Забезпечення тісного взаємозв'язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки дитини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім'ї, бажаний результат виховання.

Десять заповідей батькам

1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно виховувати, треба знати вікові та індивідуальні особливості дитини.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.

3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна особистість.

5. Будьте терплячими. Ваша нетерплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.

7. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.

8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близьких».

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батьківської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.

Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту.

Я.Коменський

Ні пеклом, ні раєм не повинен бути дім для дитини –але місцем, де можна жити (тільки не єдиним). Місцем де жити хочеться, але не настільки, щоб прагнути ним обмежуватись. Звідки можна впевнено йти і куди радо повертатись. Де все співвідноситься з життям, - де якщо й немає гармонії, є надія .

В.Леві.

З посеред багатьох доріг (якими йде у своєму життя людина) сім’я є першою та найважливішою. Ця дорога для кожного особлива, єдина та неповторна, від якої неможливо віддалитися. Кожен з нс народжується у сім’ї, і власне цим ми дякуємо їй за зам факт бути людиною. А якщо народження на світ та входження у суспільство відбувається без сім’ї, то це завжди болісний процес, який впливатиме на все подальше життя.

З листа до сімей Яна Павла ІІ

Любов – як ртуть: її можна втримати на розкритій долоні, але не у стиснутому кулаці.

Дороті Паркер.

Дім – світосховище для людини.

Олексій Бельмаов, сучасний письменник

Якщо твої наміри на рік – сій жито, на десятиліття – саджай дерево, на віки – виховуй дітей.

Народна мудрість.

Жодні дитячі садки, дитячі «будинки, притулки й подібні фальшиві заміни сім'ї не дадуть дитині необхідного, бо головною силою виховання є те взаємне почуття особистої незамінності, яке пов'язує батьків з дитиною і дитину з батьками своєрідним єдиним зв'язком — утаємниченим зв'язком кревної любові. Лише в сім'ї дитина почувається єдиною і неповторною, вистражданою, істотою, яка виникла через поєднання двох інших істот і зобов'язана їм своїм життям. Цього ніщо не може замінити. І як би добре не виховували годованця, він завжди зітхатиме десь на самоті про свого кревного батька і про свою кревну матір .»

ПІДЛІТОК. ЯКІЙ ВІН?

Б ути підлітком дуже важко. Наповнений енергією, вивільненою у фізіологічних зрушеннях пубертата, одержимий потребою бути незалежним, повний очікувань майбутніх успіхів у великому житті, підліток проходить через тяжкі випробування у пошуках власного шляху у новому для нього світі. Ми повинні розібратися в одному важливому питанні, складному і для підлітків, і для батьків. Дорослим необхідно створювати умови для розвитку підлітків і робити це треба так само дбайливо, як в дитинстві, коли зі шляху малюка забиралися гострі предмети, що представляли для нього небезпеку. Потрібно поважати гідність підлітків, допомагати їм розвивати відчуття правильної самооцінки і давати при необхідності корисні поради — все це сприяє становленню їх особистої і соціальної зрілості.

Батьки повинні розуміти і раптові зміни настрою підлітка, і дивні на перший погляд захоплення, і ексцентричну поведінку, і новий лексикон, і деколи свідомо невдалі починання. Щоб успішно пережити всі пригоди підліткового віку, і батькам, і підліткам потрібно знати, як виходити з критичних ситуацій. Проблеми, що постійно виникають і які необхідно обов’язково вирішувати, вимагають від підлітка великих зусиль, деколи пов'язаних з ризиком.

Не можна швидко і без зусиль вирішити всі проблеми підліткового віку. І батьки, і підлітки повинні набратися терпіння і продовжувати працювати, спілкуватися один з одним, любити один одного. У цей період кожен в сім'ї починає по-новому бачити, як би наново познайомитися один з одним. Чи пройдете ви цей етап з найменшими втратами, залежатиме від того, що переважає в сім'ї — любов або страх.

Я часто говорю батькам: «Якщо те, в чому ви обмежуєте своїх дітей, не є забороненим, аморальним або дуже дорогим задоволенням, відмовтеся від заборон, дозвольте їм робити те, що вони хочуть».

Кожен дорослий вже пережив підлітковий вік. На згадку про нього у когось залишилися шрами, у когось рани ще заживають, але у всіх є власний досвід, придбаний методом проб і помилок. Різницю між корисним досвідом і переживаннями, що залишили глибокі шрами, можна пояснити так: корисний досвід з'являється тоді, коли людина, покладаючись на свою мудрість, справляється з конфліктами і депресією, бере на себе відповідальність за те, що відбувається і готова до зустрічі з новими життєвими проблемами. Шрами з'являються тоді, коли дух зазнає краху. Незаживаюча рана свідчить про те, що зцілення не відбулося. Причиною тому є важкі психологічні і соціальні умови. Мій досвід практичної роботи переконує, що батьки прагнуть зробити все, щоб криза підліткового віку пройшла, не залишивши у їхньої дитини незаживаючих слідів.

Вирішення і серйозних і дріб'язкових проблем залежить від того, чи відомі нам відповідні алгоритми їх рішень. Якщо ми знаємо вихід з ситуації — половина справи вже зроблена. Щоб зняти підвищену тривожність, батькам варто поспостерігати за підлітком, дізнатися, які чудові справи здійснюються руками наших дітей. Чи знайшли ви час, щоб обговорити своє ставлення до того, чим він займається? Якщо не знайшли, то зробіть це якнайскоріше. І якщо вам подобаються якісь його вчинки, то кожного разу не забудьте сказати йому про це. Хваліть його і в тому випадку, якщо він усвідомив і чесно намагається виправити свої помилки.

Для того, щоб закласти основи майбутніх змін у ваших відносинах, я можу запропонувати наступне:

1. Ви, батько, повинні чітко викласти підліткові свої страхи і побоювання, щоб він зміг вас зрозуміти.

2. Ви, підліток, повинні чесно розповісти про те, що відбувається з вами, і постаратися зробити так, щоб вам повірили. Ви повинні теж сказати про свої страхи і знати, що вас вислухають без критики і засудження.

3. Ви, батько, повинні показати свою готовність слухати і розуміти. Розуміння зовсім не означає прощення. Воно просто створює тверду основу, на якій можна будувати подальші відносини.

4. Ви, підліток, повинні пояснити батькам, що потребуєте того, щоб вони вислухали вас, але не давали порад, поки ви самі їх не попросите про це.

5. Ви, батько, повинні розуміти, що підліток зовсім не повинен обов'язково прислуховуватися до ваших порад.

Тільки при врахуванні всього цього можливий осмислений діалог між двома рівноправними людьми і надалі розвиток нових, конструктивних форм поведінки.

Багато дорослих, навіть прагнучи бути такими, продовжують займати авторитарну позицію по відношенню до дітей. Я ніколи не бачила, щоб батьки втрачали авторитету в їхніх очах, коли чесно признавалися в тому, що вони щось не знають, або коли показували дітям, що добре розуміють їх стан і самі переживали подібні відчуття («Я теж був наляканий...» або «Я знаю, як погано себе відчуваєш, коли говориш неправду» і т. д.).

Будь-який конфлікт між людьми (незалежно від їх віку, статусу або статі), викликаний насильством, призводить до великих неприємностей. Відносини «переможця— переможеного» викликають боротьбу за владу. Головний сенс будь-якої боротьби — виявити переможця, і люди зазвичай вважають, що виграти повинен хтось один. Але я переконана, що коли людина програє, це стає трагедією не тільки для неї, але і для всіх інших: адже порушуються відносини з людьми, знижується самооцінка. Батьки і підлітки потребують один одного, і вони повинні навчитися створювати такі відносини в сім'ї, щоб кожен опинявся у виграші.

Підлітки, дорослішаючи, мають право чекати від батьків мудрих порад, при цьому необхідна взаємна довіра. Вони не довірятимуть тим дорослим, які нещирі з ними. Чесність і щирість цінуються більш за все.

Дорослі не повинні дозволяти собі переступати певні межі у відносинах з дітьми. Кожен повинен знати своє місце. І всі повинні поважати загальноприйняті норми людського спілкування. Кожен з нас повинен мати право на своє особисте життя.

Щоб заслужити пошану підлітків, дорослі повинні виконувати свої обіцянки. Не давайте обіцянок, поки ви не впевнені, що зможете їх виконати.

У підлітка є своє коло інтересів, і він часто віддає перевагу товариству однолітків. Це природно і зовсім не означає, що він кидає або відкидає свою сім'ю. У цей період однолітки грають важливішу роль в його житті, ніж батьки. Батьки повинні бути мудрими наставниками, завжди готовими прийти на допомогу. І якщо це буде так, то і батьки, і діти зможуть зберегти теплі відносини і пошану один до одного.

Завжди пам'ятайте, що інший раз підліток відчуває себе як зріла сорокалітня людина, а в інший момент — п'ятирічним малюком. Так і повинно бути. І коли часом дорослі критично говорять підліткові: «Скільки тобі років, подивися на себе!», то вони забувають про зміни, які відбуваються з ним в цей час. Підлітки більш охоче сприймають поради і керівництво дорослих, якщо відчувають, що їх люблять, цінують і безумовно приймають. Вони гостро потребують дорослих, які б піклувалися про них і допомагали планувати подальше життя.

Замість того щоб оточувати підлітків заборонами і обмеженнями, краще спробувати створити такі стосунки, в основі яких будуть довіра, гумор і безкорислива допомога. Більш за всього на світі вони потребують чуйного, уважного ставлення з боку дорослих. І якщо у них склалися такі відносини з батьками, то вони зможуть спокійно пережити грози і бурі, які, звичайно ж, неминучі в такий тривожний, повний хвилювань і несподіванок період.

Крім того, підлітки борються за свою самостійність і незалежність. Вони здійснюють безліч помилок і часто йдуть неправильним шляхом. І це теж цілком природно. Важливо, щоб батьки були підготовлені до раптових проявів у підлітка сильних, часом неадекватних реакцій.

Тепер я б хотіла показати вам, як самі підлітки ставляться до своїх проблем:

- «Найважливіше для мене — відчувати, що мене люблять і цінують, незалежно від того, наскільки безглуздо я можу виглядати. Мені потрібний той, хто вірить в мене, тому що я сам часто буваю в собі невпевнений. Якщо чесно, то я іноді страшно соромлюся себе. Я відчуваю, що я недостатньо сильний, яскравий, красивий і привабливий в порівнянні з тими, хто оточує мене. Але трапляється й інакше, коли мені здається, що я все вже знаю і можу один протистояти всьому світу. Я дуже гостро все сприймаю».

- «Мені потрібний той, хто міг би спокійно, без всякої критики вислухати мене і допомогти мені розібратися в самому собі. Коли я зазнаю невдачі, втрачаю друга або просто програю в грі, то мені здається, що перевертається весь світ. Мені потрібні люблячі руки, які заспокоїли б мене. Мені потрібне місце, де я міг би поплакати і де б ніхто наді мною не сміявся. Але з іншого боку, мені потрібна людина, яка завжди буде поряд. Мені також потрібний той, хто голосно і ясно скаже «Зупинися!». Але люди не повинні читати мені нотації і нагадувати про мої колишні дурощі. Я і сам знаю про них і відчуваю свою провину».

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

УЧНЯМ:

Коли не подобається моя зовнішність?